Для оздоблення архітектури та інтер’єру скло застосовується з найдавніших часів. Відомо безліч різних технологій виготовлення вітражів і обробки скла. До класичних вітражних технік відносять технологію паяного (набірного) вітража та технологію Тіффані, де вітраж складається з окремих шматочків кольорового скла з’єднаних свинцевим профілем або спаяних оловом. Також до традиційних технологій виготовлення вітражів відносять і розписний вітраж. Створюючи вітражні вікна для соборів і церков, середньовічні майстри використовували фарби, виготовлені на основі скляного порошку і мінеральних речовин. Вони розписували окремі шматки скла, промальовиваючи деталі фігур, складки одягу та орнаменти, запікали їх в печі і потім з’єднували свинцевим профілем.
Технологія полімерних вітражів є вдосконаленою технікою вітражного розпису. Ескіз майбутнього вітража художник створює на комп’ютері, а замість випалювальних фарб застосовуються акрилові полімери, які не потребують випалу і твердіють за рахунок хімічної реакції. Контур вітража наноситься на скло спеціальним обладнанням, а потім ділянки між контурами вже вручну заповнюються кольором. Після висихання на склі залишається рельєфний малюнок з міцного полімеру, що має високу адгезію до скла, стійкий до перепаду температур, атмосферних явищ, ультрафіолетового випромінювання і механічного впливу. Такі вітражі можна використовувати як усередині приміщення, так і на відкритому повітрі.